Мандрівка в Дубину (01.12-02.12) - Організація Української Молоді

Організація Української Молоді

Головна » Організація Української Молоді

Мандрівка в Дубину (01.12-02.12)

Через купу обєктивних і не дуже обставин, ця стаття зявляється в нет з певним запізненням.
Отже, давно анонсована оповідка:

Через купу обєктивних і не дуже обставин, ця стаття зявляється в нет з певним запізненням.
Отже, давно анонсована оповідка:

Знову з вами на дроті Таврія та Вишенька!
Нарешті будемо розповідати про мандрівочку в Дубину, яку ми провели в заміському будиночку:) друга Жайвора, що безстрашно віддав її на 2 дні на розтерзання вельми буйного юнацтва та не менш спокійної старшини!
Все почалося з того що ми бігли на трамвай. На щастя милосердний водій почекав нас декілька хвилин, а то табір міг би бути закінчений прекрасного суботнього ранку в 7:00.
Звичайно на вокзал ми спізнилися(ми ж дівчата)довелося сидіти окремо від наших, бо якісь цигани завали прохід картоплею, але через той весь балаган, купи лижників і сновбордистів ми проїхалися на халяву:)
З Верхнього Синевиднього ми йшли пішачком до Дубини.

Обминали засніжені хижки, молочні ріки і кукурудзяні поля, а водії обхлюпували нас з ніг до голови багном і ще невідомо чим...
От ми вже й прийшли. Звичайно, всі зголодніли, тому довелось віддавати приготований люблячою мамою «недоторканий запас» на загальний потал.
Їжа засвоювалась приблизно десять хвилин, бо ми майже одразу пішли кататися на надувних санчатах. То було довго(шурували ми аж на Зелемінь), зимно, класно, але трохи мало. Ось декілька фоток :

Хто сказав, що взимку не можна плавати?
Водні процедури не завадять:) Але чомусь так і ніхто не насмілився похлюпатися:)

Ми йдемо на зустріч сонцю. Як гарно сказано...
А ось ми і вже на хребті.

Вшанували пам’ять загиблих героїв, і відійшовши дещо вбік почали наш слалом:)
І саме тут почалися проблеми, бо друг Марафонець забув корки до санчат (та то нічо...), тому замість трьох санок залишилися одні.

Але це не завадило нам покататись на славу, було справді круто.

МИ НЕ АКРОБАТИ, І НАВІТЬ НЕ КАСКАДЕРИ. Ми просто СПАДЩАНЦІ!!!

Любиш кататися – люби і саночки тягати:)

Завершивши наш санночний біатлон ми повернулись домів, поїли і сіли співати пісень на тему «сльози і соплі».
Мало не втонули.
Вітру в цьому таборі виповнилося надцять рочків, і ми (Таврія та Синичка) люб’язно погодилися підготувати йому шикарний подарунок з наявних матеріалів. Звичайно, ми зібралися за святковим столом і поїли тортик.

Не знімайте нас, ми ВСТИДАЄМОСЬ!

Проте вечір закінчився сумно, адже нас змусили лягти спатки о 00:00, тобто дуже рано, бо четверо хлопців, мали на меті підкорити Парашку, і відповідно почати сходжені чим пораніше.
От ми прокинулися і помітили що їх вже немає. «На кого ж ви нас покинули» - , думали ми. Але все виявилося не так печально, ми гарно провели день, бавилися в різноманітні ігри... Сніг почав танути... На дворі ставало тепліше... А хлопці тим часом...

/---------------/
Оповідка очевидця.
Тепер допишу те, що дівчатам і не могло наснитися в найстрашнішому сні... :) це я так:) страхаю... Дуже сподіваюся що вони зможуть за якихось 3-4 роки робити такі сходження.
Гори не люблять фальші, гори пускають, а найголовніше, відпускають зі своїх обіймів тільки мудрих, нелегковажних і мужніх.
Тут не припускають і не недооцінюють... Бо переоцінка власних можливостей може закінчитися фатально, навіть в нас, на висоті якихось 1200 метрів в сніжну завірюху, де і пальців вперед простягнутої руки не видно.
Це був для нас перший такий досвід.
Отже... Оповідка.
Підйом, 6 ранку... Гарячий чай, якась манка, заливаємо чай в термоси, готуємо спорядження... всі манатки акуратно одна в одну запаковуємо, повна ізоляція:) В 7 ранку вийшли, до місця сходження до марширували в 8 годині. Ніби і снігу не так багато, надворі плюсова температура, підйом здавався легким і ніщо не віщувало чогось такого, чого б ми не подолали.

Ось наші щасливі мармизи:)

Переломним моментом мого сприйняття мандрівки, була галявинка, на якій мені здалося, що ми потрапили в казку. Навколо нас була чарівна, засніжена країна Нарній.

Наскільки захоплююче видовище, яке не передаси жодними фотографіями, наборами букв і цифр, якими я стараюся змалювати те, що ми побачили. Вам, шановні читачі, доведеться якось уявити, щось таке неймовірне, і повірити, що ми були там і бачили те саме.
Після галявинки гори вирішили нас перевірити. Випробування нажаль ми не пройшли до кінця. На хребті нас зустрів шквальний вітер, кучугури снігу, де ми провалювалися по пояс, незрозумілий блуд, який нас тягнув невідомо куди.
Ми домовилися, що за будь-яких умов, в 13.00 ви крутимо вудки і шуруємо вниз, до нашого юнацтва, щоб забезпечити нормальне згортання табору і успішно доїхати додому.
Отже, з’їли ми наші останні запаси... нелегко жувати заморожений хліб... І залишили Парашку непідкореною... Були певні спроби в агонії, найти дорогу, зорієнтуватися серед кочегур і ялинок... але все намарно. Гори нас не пустили...
Верталися по слідах... завдання ніби і не складне, але були деякі моменти розгубленості, бо на відкритому хребті все задуває просто миттєво.
Тут бац, прямо на нас йде група туристів:) Це компанія з сайту http://www.beskyd.lviv.ua/. Вони нам були дуже вдячні за протоптану стежину:) а ми і не сумнівалися, що їм ми зробили вельми велику послугу:). Наші нові знайомі мали, на відміну від нас, класне туристичне спорядження та й GPS:) Повіли вони нам, що від вершини ми на відстані якихось 0,5 км... але ми їм ґречно подякували, сфотографувалися і продовжили спуск.
Потім ми надибали пластуна і його малечу. Мені було шкода малих, не знаю, за що він їх сюди в таку погоду потягнув... це залишмо без особливих коментарів.
Підйом в нас зайняв 4,5 годин, а спуск - 2,5.
Тепер ми відчули на своїй шкурі всі переваги сходжень в зимовий період, і як не дивно, нам сподобалося:)
Ноги в мене буквально відвалювалися... все було мокре... Бундеса явно не створенні для таких походеньок.
Успішно добралися до нашої точки базування, посушилися і почали готуватися до від’їзду...
кінець...
/---------------/

Потім прийшли наші мандрівники і ми почали збиратися до дому, але ХТОСЬ загубив ключі від хати. ...Поки ми добиралися до дому, двоє хлопців шукали ключі і все ж таки знайшли їх в смітнику.(Ну, це було дуже цікава і смішна епопея... пошуку. це треба було бачити на власні очі...)

Отже мандрівка добігла свого кінця:)
З напакованими плєцками ми помандрували на вокзал в Сколе, де сіли на електричку і успішно добралися в рідне місто Львів.

З Вами були Таврія і Вишенька, до наступних мандрівок!

Четвер, 03 Січня 2008p.

Дізнатись ще