|
| Організація Української Молоді |
Головна
» Організація Української Молоді
Кавказ
Кожен з нас про щось мріє. ОУМ "Спадщина" навчила нас мріяти про героїчні вчинки, подвиги, пригоди.
Будучи вісім років в організації я їй завдячую тим, що вона пробудила в мені смак до пізнання чогось нового, екстремального та небезпечного. І не тільки я... всі, всі рвуться у пошуки пригод. Хтось серйозно лазить по скелях, когось несуть, як на крилах, шалені Карпатські та Кавказькі ріки, а хтось долає високі перевали і підкорює складні вершини.
Ми постійно в пошуку нових місць, цікавих маршрутів, як гірських так і водних, нових підйомів та урвищ. За останні роки обходили Карпати і Крим, а цього літа нас потягнуло на Кавказ. Когось в гори, а когось на воду...
Нажаль я нічого не можу написати на тему сплаву, оскільки його учасників не бачив і не чув від них жодної інформації, оскільки з гірського походу я вернувся вже тоді, коли вони поїхали в наш серпневий табір в Ямельницю. Очікуємо на фотки і на мінімальний звіт вже під кінець серпня.
А тепер декілька слів про гірський похід другої категорії складності який проводився на Західному Кавказі по басейнах рік Теберда, Даут, Нахар, Гондарай, Узункол, Чирінкол. Цей район надзвичайно багатий озерами, красивими пейзажами, та перевалами складності 1A-2A.
Похід проходили дві групи, практично всі зі Львова, нас, себто спадщанців було троє... Я(Заєць), Вулкан та Стрілець. Це була наша перша вилазка у ВЕЛИКІ гори, і тепер, я впевнений на всі сто, що далеко не остання. Ми просто нахабно закохалися у все, що відбувалося навколо.
Кожна група мала свого керівника, але старшим наставником і інструктором була просто чудова людина - Козій Віктор Григорович.
Під його керівництвом ми долали складні перевали і брали вершини. Ми з захопленням слухали і старалися максимально засвоїти все, що він нам розказував, маючи вже сорокарічний досвід походів по Кавказу та Паміру.
Категорію з досить великим перевищенням ми успішно закрили, але, нажаль, через погану погоду не змогли продовжити свій похід в сторону Ельбрусу. Повідомлення про загибель українських альпіністів та туристів в районі приельбрусся нас дещо знітили.
Але як не крути, з погодою нам пощастило! Палюче сонце, висота 3500, і навколо нас сніги! А, ледь не забув, по скелях як варйовані скачуть гірські козли і літають камені! Небезпека чигала на кожному кроці. Але, дякуючи Богу, обійшлося добрячим переляком, або легкими травмами. Сім перевалів за сім днів, це достатньо достойний результат, для групи, де більшість учасників вперше вибралися на Кавказ.
Перших декілька днів просто не вірилося... Почувався чимось маленьким і непомітним, перед гордими, скелястими вершинами. Здавалося, що це все, напевне, малює наша уява, чи можливо перед нами здоровезний стенд, за яким нахабно ховається рівнина.
Висота! Заради висоти і всього, що відкривається людському оку ТАМ, ми лізли в гору, лізли по корчах і кропиві, долали здоровезні кам’яні лабіринти, обвали, морени, зривалися, літали та й іноді:) зарубувалися на снігових ділянках та льодовиках. Нас нещадно смалило сонце, а в писок періщив вітер.
Але повірте, воно варте того. І того всього вартий ковток холодної води і вдих на повні груди на перевалі, де ти себе відчуваєш переможцем!
За наш похід ми нарахували приблизно 30 озер! Деякі з них маленькі, а деякі достатньо великі і наскільки холодні, що ми просто мусіли в них похлюпатися:)
Потоки наскільки потужні і гучні, що іноді шум в голові супроводжував нас на дуже далекій відстані від води:)
Практично єдиним джерелом живлення цих потоків є льодовики, відповідно вода, без метафор та гіпербол - крижана.
Набираючи цей текст, у мене в голові стрибає безліч думок і спогадів, картинок тих краєвидів. Воно напевне мусить дещо втрястися, щоб я незаангажовано зміг описати пережите нами ТАМ.
Хоча теж не хочеться перетворювати цю статтю-оповідку в опис кожного дня походу, хоча такий в наявності є, дякуючи Стрільцю який не лінувався старанно описувати все, що з нами відбувалося. Можливо, з осені, ми ті тексти оцифруємо, і виставимо, як щоденник походу.
Крім того, що ми побували в горах, ми відвідали нашу сусідню державу-імперію - Росію. Після мурдацій з оформленням документів, пропусків і різноманітних нікому непотрібних нюансів ми таки усвідомили, що перебуваємо в поліцейській країні. Міліціонери на кожному кроці, долари, а тим більше гривні взагалі нереально поміняти, а стартовий пакет мобільного без паспорта не купиш.
В районах маршруту нашого походу проживають Черкеси і Карачаївці. Вони мусульмани, і тут досить важко зрозуміти, що вони собою являють. З одного боку, це дуже привітні до гостей народи, а з іншого - горді, різкі і навіть трішки небезпечні жителі гір, які за свою землю готові віддати все, але все ж таки живуть у великій імперії, радіючи хіба автономії. Вразило їхнє почуття гідності і рівень самоідентифікації як нації.
Відчувалася заангажованість населення Російської Федерації на тему НАТО, Америки і України, яка на їхню думку повністю куплена гамериканськими долярами.
Додому частина групи їхала через Київ, а ми, знов ж таки, у пошуках пригод, рвонули через керченську протоку в Крим, трішки "реабілітуватися" на морях:)
Це вже окрема оповідка, яка прямо не стосується Кавказу та гірського туризму:)
Два тижні на Кавказі - неоціненний досвід, безмежна кількість вражень і шалене бажання повернутися і підкорювати з кожним разом все складніші і потужніші вершини та перевали.
Хочу висловити подяку ТКЦ "Княжий" та громадській організації "Карпатський Туристичний Клуб"(http://www.steger.org.ua), завдяки яким ми пройшли теоретичний курс, практичні заняття, та два підготовчі зимові походи Карпатами, а також відбулася описана мандрівка на Кавказ.
Отже, зашнуровуйте:) кішки, вдягайте каски і тримайте міцніше в зубах льодоруби:) !
До нових пригод!
Заєць...
|
П'ятниця, 08 Серпня 2008p.
|
|
|
|
|
